Все так: возопиют каменья,
Апостолы коль замолчат,
Ослабят чистой веры звенья —
Набросят на уста печать.
Нет: Бога славили и славят,
Вопить каменьям не дано.
За веру пусть на дно отправят,
И подмешают яд в вино.
Защитников у Бога много,
Они встают в свой полный рост.
Не обрывается дорога,
Что нам оставил наш Христос.
* * *
Лодку с пробитым днищем
Мутные воды несут,
Старый хозяин не ищет,
Новым зачем? И все тут.
Скоро она станет
Свежей добычей огня...
Лодка с пробитым днищем,
Ты это или я?
* * *
На ниточке невидимой
Подвешена луна,
И видимо-невидимо
Вокруг ее «зерна».
Не растащить стяжателям
Тех зерен, цветик мой.
И я хочу отдать тебе
Все звезды до одной.
* * *
Зачем ты ходишь по болоту
И ищешь аленький цветок,
Ну вот — нашел себе заботу,
А как сюда попасть он мог?
Он есть, но лишь за синей далью,
В прекрасном сказочном саду.
Зачем теряешь время даром?
«А я найду! Найду! Найду!»
Ищи до лепестков заката,
До грозных глаз ночной совы.
Я тоже здесь искал когда-то
Цветок удачи, но — увы.
* * *
Падает крупный и редкий дождь,
Капелька каждая - маленький гвоздь,
Тучи вбивается молотком
В речку, нетронутую ветерком.
* * *
Баржа, как цыганка,
К пирсу липнет снова,
Шины что баранки
На ушах бортовых.
А под зад намокший,
Эту баржу-крошку
Рыжая протока
Бьёт волной-ладошкой.
ЗАЧЕМ?
Только вечер бредет по полям,
Не затеплит заря свечку.
Ненадолго любовь к нам
Постоять забрела на крылечко.
Кем, когда и зачем решено
Нам однажды с тобою встретиться...
Я не стал собирать пшено
Под скупыми лучами месяца.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
